Серед зерняткових фруктів до «утоми» ґрунту найбільш чутливі яблуня, трохи менше – звичайна айва та груша. У кісточкових сильніше гнітиться персик, слабкіше – черешня, вишня, слива й абрикос. З ягідних культур дуже погано переносить повторну посадку на тому самому місці садова суниця. Менш чутливі до ґрунтовтоми смородина й аґрус.
У ґрунті під дорослою яблунею можна виявити безліч шкідливих для плодових дерев речовин. Ось чому протягом чотирьох-п'яти років на місці розкорчування рекомендують вирощувати лише однолітні культури й садову суницю.
Для скорочення строку відпочинку ґрунту із чотирьох-п'яти до трьох років, площу, що звільнилася, після корчування найкраще засіяти сумішшю злаково-бобових трав (конюшина червона й вівсяниця лугова або конюшина червона й тимофіївка). Восени другого року трави перекопують. На початку наступного літа висівають сидерати: гірчицю, фацелію, рапс – у період цвітіння їх перекопують. І тільки на четвертий рік можна знову саджати плодові дерева.
Замість дворічного вирощування трав на місці корчування можна розмістити овочі, але з обов'язковим внесенням під них гною.
Ще більш 100 років тому був розроблений спосіб повторної посадки яблуні або інших плодових культур. Суть його – у частковій заміні ґрунту. Викорчувавши дерево, викопують яму глибиною не менше 70-80 см і діаметром близько 1 м і заповнюють свіжою землею з додаванням органічних і мінеральних добрив. Землю беруть зі свого ж саду, але не ближче 12-15 м від зростаючого дерева тієї ж породи.
